Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки)

Використання екскурсій та виїзних занять у викладанні історії для учнів із легкими інтелектуальними порушеннями.

2026-04-27T22:11:21+03:00

Екскурсії та виїзні заняття є важливою складовою освітнього процесу учнів із легкими інтелектуальними порушеннями. Ці форми досвідного навчання дають змогу учням здобувати нові знання безпосередньо в реальному середовищі, розвивати соціальні навички та зміцнювати власну самостійність. Перевага та ефективність екскурсійного методу полягає в тому, що інформація, яку учні з легкими інтелектуальними порушеннями отримують під час екскурсії, трансформується та закріплюється у процесі її засвоєння.

У межах навчального процесу учні з інтелектуальними порушеннями потребують специфічного підходу, адаптованого до їхніх індивідуальних можливостей і потреб. Традиційні методи навчання, що базуються переважно на теоретичному матеріалі, можуть бути складними для сприйняття такими учнями. Саме тому екскурсії та виїзні заняття є доцільним і ефективним інструментом навчання, який сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу через безпосередній контакт з історичною дійсністю та досвідне пізнання.

У роботі представлено результати опитування, проведеного з метою аналізу значущості виїзних занять та екскурсій на уроках історії, їхніх переваг для учнів з інтелектуальними порушеннями, а також вивчення труднощів, пов’язаних з їх організацією. Метою дослідження було з’ясування рівня використання та частоти проведення виїзних занять і екскурсій на уроках історії, а також визначення чинників, що впливають на їхню частоту.

Незважаючи на значущість цих форм досвідного навчання, педагоги стикаються з низкою викликів і перешкод під час організації таких заходів, що може впливати на ефективність їх реалізації.

Особливості діагностики здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами

2026-04-27T22:43:06+03:00

У статті представлено методику діагностики здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами, яка є досить актуальною у спеціальній освіті. Здоров’язбережувальна компетентність описана як здібність учня з особливими освітніми потребами застосовувати у певній ситуації систему здоров’язбережувальних знань, умінь, навичок, розуміння значення здоров’я в житті людини та бережливе ставлення до нього. Вагоме значення здоров’язбережувальна компетентність відіграє для учнів з особливими освітніми потребами, що потребують врахування їх психофізичних порушень при проведенні оздоровчих заходів. Для учнів з особливими освітніми потребами існують певні здоров’язбережувальні технології, які передбачають системний медичний та психолого-педагогічний супровід. Рухова активність позитивно впливає на фізичний стан здоров’я учнів з особливими освітніми потребами, корегує їх пізнавальну сферу та поведінку. Тому діагностика здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами є досить важливою. Вона дозволяє скласти подальший план корекційно-розвиткової роботи з учнями із врахуванням їх психофізичних особливостей.

З’ясовано, що усі корекційні педагоги розуміють значення поняття «здоров’язбережувальна компетентність учнів з особливими освітніми потребами», усвідомлюють роль її формування для учнів. Більше половини педагогів здоров’язбережувальні технології з учнями з особливими освітніми потребами використовують постійно, тоді як третина опитаних – часто, і незначна кількість респондентів – інколи, тобто усі корекційні педагоги формують здоров’язбережувальну компетентність в учнів з особливими освітніми потребами, але різною мірою. Разом з тим, рівень застосування здоров’язбережувальних технологій є середнім. Більше половини педагогів найбільш часто використовують традиційні здоров’язбережувальні технології, а нетрадиційні застосовують третина респондентів. Найчастіше формування здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами проводиться під час корекційних занять, під час уроків та виховних годин. Більше як у половини педагогів необхідно підвищити рівень знань та умінь щодо впровадження здоров’язбережувальних технологій з учнями з ООП в освітній процес. Це вимагає складання та подальшу апробацію програми формування здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами.

Дослідження рівня сформованості фонетичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення IV рівня

2026-04-27T23:02:22+03:00

У статті описані результати дослідження рівня сформованості фонетичної сторони мовлення у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення (надалі – ЗНМ) IV рівня. Визначено, що фонетичне недорозвинення мовлення визначається як порушення формування експресивного мовлення, зумовлене недоліками сприймання та відтворення фонем у дітей з різними видами мовленнєвих порушень. Важливими критеріями готовності дитини до шкільного навчання є рівень сформованості фонематичної складової мовлення та правильність усного мовлення, які в подальшому визначають успішність опанування навичок читання та письма. Методологічну основу емпіричного вивчення стану сформованості фонетичної складової мовлення у дошкільників із ЗНМ становили наукові підходи та діагностичні методики, спрямовані на аналіз порушень фонетичної та фонетико-фонематичної сторін мовлення. На першому етапі здійснювалося визначення стану звуковимови шляхом виконання трьох практичних завдань, спрямованих на оцінювання сформованості вимови: самостійне відтворення звуків дітьми; наслідувальна вимова звуків на слух без використання зорової опори; ізольоване відтворення голосних і приголосних звуків. На другому етапі проводилося дослідження рівня розвитку фонематичного слуху та фонематичного сприймання і реалізовувався через виконання трьох завдань: розпізнавання заданого звука серед ряду інших звуків; визначення складу із цільовим звуком серед запропонованих складів; добір слова із заданим звуком серед ряду слів. На третьому етапі вивчено стан сформованості звуко-складової структури слова, що передбачало повторення слів різного ступеня складності, а також відтворення слів аналогічної складової структури з опорою на предметні зображення. Якісний аналіз показав, що у дошкільників із ЗНМ високого рівня сформованості звуковимови не спостерігається, достатній рівень у 17 % дітей, середній – 70 %, низький – 13%.

Аугментативна (додаткова) та альтернативна комунікація у контексті роботи з особами з порушеннями інтелекту

2026-04-27T23:27:30+03:00

У статті проаналізовано наукові дослідження використання термінології аугментативної (додаткової) та альтернативної комунікації у контексті роботи з особами з порушеннями вербального мовлення. Зазначається, що більшість осіб із порушеннями інтелекту мають різного ступеня мовленнєві розлади. Складність, час прояву та характер цих порушень безпосередньо залежать від складності порушення інтелекту. Основними причинами комунікативних порушень таких осіб виступають органічні ураження мозкових зон, які відповідають за моторну і гностичну діяльність, когнітивні відхилення, а також несприятливі умови виховання і соціалізації. . Причому у таких осіб спостерігається дисфункція всіх компонентів мовно-мовленнєвої системи: фонетичного аспекту, фонематичних процесів, лексико-граматичних елементів, а також порушення комунікативної функції мовлення. При цьому схожість зовнішніх проявів мовно-мовленнєвих порушень може приховувати різні механізми їх виникнення, які залежать від ступеня порушення інтелекту і вимагають індивідуального підходу до організації корекційної роботи.

Популяція людей з порушеннями інтелекту вирізняється значною різноманітністю. Ця група включає представників усіх вікових категорій та типів інвалідності, які стикаються з труднощами задоволення своїх комунікаційних потреб через обмеження в усному мовленні. Особи з порушеннями інтелекту та складними комунікативними потребами можуть значно покращити свої навички взаємодії за умови доступу до аугментативної (додаткової) та альтернативної комунікації та організації навчання користуванню такими інструментами

Особливості формування навиків взаємодії батьків із дітьми з розладом спектру аутизму: аналіз труднощів та ефективності інтервенцій

2026-04-27T23:54:26+03:00

У статті представлено результати теоретико-емпіричного аналізу особливостей взаємодії батьків із дітьми з розладом спектру аутизму (РСА) та прогнозування ефективності комплексної інтервенційної програми, спрямованої на підвищення батьківської компетентності. У дослідженні взяли участь 24 батьків дітей із РСА. Методологія передбачала використання анкетування з метою визначення труднощів взаємодії, рівня психологічного стресу, потреб батьків та особливостей комунікації з дитиною.

Отримані результати засвідчили, що до інтервенції взаємодія характеризується наявністю базової чутливості батьків за умов високого рівня емоційного виснаження, тривожності та недостатньої сформованості ефективних стратегій взаємодії з дитиною з РСА. Виявлено часткову сформованість навичок підтримки спільної уваги, обмежене стимулювання соціальної ініціативи дитини та фрагментарне використання адаптивних комунікативних методів.

Прогнозовані результати після впровадження тримісячної програми (частота проведення: 1 раз на тиждень, тривалість занять – 3 години), яка включала психоосвіту, навчання стратегіям взаємодії, психологічну підтримку із залученням фахівця та групову взаємодію батьків, свідчать про позитивну динаміку за всіма досліджуваними показниками. Спостерігається зниження рівня батьківського стресу, підвищення здатності до емоційної саморегуляції, покращення якості взаємодії з дитиною, зростання чутливості до її сигналів, активніше використання адаптивних методів комунікації та стимуляція соціальної ініціативи дитини.

Також встановлено трансформацію потреб батьків: зменшення гострої потреби у базовій інформації та формування більш диференційованого запиту на практичні навички та психологічну підтримку. Отримані результати підтверджують ефективність комплексного підходу до роботи з батьками дітей із РСА та підкреслюють важливість подальших досліджень у напрямі сімейно-орієнтованих інтервенцій.

Здоров’язбережувальна компетентність учнів з особливими освітніми потребами в умовах війни

2026-04-28T00:25:50+03:00

У статті описано теоретичні основи здоров’язбережувальної компетентності учнів з особливими освітніми потребами в умовах війни. Здоров’язбережувальна компетентність обґрунтовується як здатність учнів з особливими освітніми потребами (надалі – ООП) використовувати у відповідній ситуації систему здоров’язбережувальних знань, умінь, навичок, розуміння значення здоров’я в житті людини та бережливе ставлення до нього. Особливої підтримки в умовах війни потребують учні з ООП, які, крім специфіки психофізичного розвитку, постійно відчувають негативні фактори воєнних дій і досить гостро на них реагують. При формуванні здоров’язбережувальної компетентності в умовах війни важливо розвивати в учнів з ООП стійкість до стресових ситуацій, навички самоконтролю, емоційну стійкість та соціальну адаптацію. Тому у комплексній роботі з формування здоров’язбережувальної компетентності значимою буде міжпрофесійна взаємодія корекційного педагога, психолога, соціального працівника та лікаря, а здоров’язбережувальні технології передбачатимуть системний медичний і психолого-педагогічний вплив.

Формування здоров’язбережувальної компетентності учнів з ООП в умовах війни передбачає формування здатності учня з ООП використовувати в умовах війни систему здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я оточуючих. Це передбачає наявність відповідних навичок як у фахівців, так і в учнів з ООП. Потрібно провести систематичну та ґрунтовну роботу у співпраці з багатьма спеціалістами, щоб максимально на можливому рівні сформувати здоров’язбережувальну компетентність у цієї категорії учнів, яка є досить емоційно та фізично вразливою в умовах війни.

Чотки-терапія у формуванні пальцевого праксису в дітей з особливими освітніми потребами (авторська методика стимулювання психомовленнєвого розвитку)

2026-04-28T19:52:29+03:00

У статті представлено інноваційний напрям розвитку та корекції пальцевого предметно-практичного праксису в дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку з особливими освітніми потребами. В основу чьотко-терапії покладено анатомо-фізіологічну унікальність кисті дитини, сконцентрованість самої густої й чутливої нейронної мережі на нігтьових фалангах пальців (їх подушечках). Чьотки (бусини) як предмети є саме такими, що захоплюються кінчиками пальців для маніпуляцій із ними. Використання різних видів чьоток за розміром, формою, вагою, матеріалом, консистенцією, температурою для виконання спеціальних вправ із ними має активно стимулювати відповідні черепно-мозкові нейронні утворення, які відповідають за пальцевий праксис та артикуляцію дитини, поліпшуючи її загальний психомовленнєвий розвиток. Перелічені вище фізичні властивості чьоток дозволяють успішно реалізовувати індивідуальні корекційні програми з поліпшення пальцевого праксису в кожному конкретному випадку з дитиною з особливими освітніми потребами, зокрема, з порушеннями психомовленнєвого розвитку.

Питання управління фізичною реабілітацією дітей із порушеннями опорно-рухового апарату

2026-04-28T01:01:34+03:00

У статті розглядаються загальні методологічні підходи до побудови системи фізичної реабілітації дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Акцент зроблено на управлінні реабілітаційним процесом, спираючись на існуючу модель системи фізичної реабілітації, запропоновану М. М. Єфименком у його дослідженнях. Як модель, так і сама система складаються із чотирьох основних блоків: блоку діагностики та класифікації, блоку індивідуалізації та програмування, блоку змісту корекції та блоку управління. Два останні блоки мають у своїй структурі відповідну кількість спеціалізованих секцій. Побудова будь-якої корекційної (реабілітаційної) роботи повинна мати у своїй основі послідовну реалізацію алгоритму кожного із вищенаведених блоків, створюючи тим самим цілісний розвитковий та оздоровчий процес.

На основі багаторічного досвіду фізичної реабілітації дітей раннього й дошкільного віку зі спастичними формами рухових порушень автор досліджує можливий оптимальний алгоритм управління фізичною реабілітацією вказаної категорії дітей. У статті розглянуто діалектичне поєднання та взаємодоповнення двох складових корекційно-реабілітаційного процесу – його сталої стратегічної спрямованості й тактичних варіацій залежно від особливостей психофізичного розвитку дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Саме правильно обрана генеральна формула корекції, яка віддзеркалює як стратегічний напрям роботи, так і його тактичну специфічність, забезпечить оптимальний і найбільш швидкий та результативний шлях до поставленої цілі. Запропонована робоча модель є універсальною за своєю структурою та алгоритмом дії та слугує зразком організації корекційно-реабілітаційної роботи не тільки щодо дітей зі спастичними формами паралічів та парезів. Вона може бути використана і для роботи з будь-якими порушеннями опорно-рухового апарату. При цьому змінюватися буде змістовне наповнення вказаних вище чотирьох блоків моделі.

Соціальна інтеграція старшокласників з особливими освітніми потребами засобами туризму: ретроспективний аналіз та сучасні вектори досліджень

2026-04-28T05:59:17+03:00

У статті досліджено теоретико-методологічні та практичні аспекти соціальної інтеграції старшокласників з особливими освітніми потребами (ООП) засобами інклюзивного туризму. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю пошуку дієвих механізмів соціалізації молоді з порушеннями психофізичного розвитку в умовах сучасних соціокультурних викликів та воєнного стану в Україні. На основі аналізу наукових джерел розкрито зміст інклюзивного туризму як міждисциплінарної освітньо-реабілітаційної практики, що інтегрує педагогічні, психологічні та соціальні компоненти. Проведено ретроспективний аналіз еволюції ставлення суспільства до осіб з інвалідністю: від античних практик гідротерапії до сучасної інклюзивної парадигми «туризму для всіх». Визначено ключові функції інклюзивного туризму для старшокласників з ООП, зокрема соціально-відновлювальну, психологічну, комунікативну та освітньо-пізнавальну. Особливу увагу приділено сучасним векторам наукових пошуків, серед яких виокремлено цифровізацію (використання VR, AR та AI) як інструмент подолання фізичних та психологічних бар’єрів. Обґрунтовано роль нормативно-правової бази, зокрема Національної стратегії безбар’єрності до 2030 року, у створенні доступного туристично-освітнього середовища. Виявлено прогалини у сучасних дослідженнях, що стосуються недостатнього вивчення потреб осіб з сенсорними та інтелектуальними порушеннями, а також відсутності глибокого аналізу зв’язку між інклюзивним туризмом та цілями сталого розвитку. Запропоновано практичні рекомендації щодо модернізації туристичної інфраструктури громад та підготовки фахівців-тьюторів для супроводу інклюзивних груп. Результати дослідження можуть бути використані для розробки спеціальних програм соціальної реабілітації та індивідуальних освітніх траєкторій для учнів старшого шкільного віку з ООП.

Ігри в укритті: як допомогти дітям пережити тривогу

2026-04-28T06:28:08+03:00

Стаття присвячена проблемі психологічної підтримки дітей з інтелектуальними труднощами під час перебування в укриттях у період повітряних тривог. В умовах воєнного стану перебування у сховищах стало частиною освітнього процесу, що створює додаткове психоемоційне навантаження на дітей, особливо на тих, які мають особливі освітні потреби. Різка зміна середовища, порушення звичного розпорядку дня, обмежений простір та інтенсивні звукові подразники можуть викликати у таких дітей дезорієнтацію, підвищену тривожність, страх і сенсорне перевантаження. У зв’язку з цим виникає потреба у пошуку доступних і ефективних педагогічних інструментів, які допоможуть стабілізувати емоційний стан дитини та забезпечити продовження її розвитку навіть у складних умовах.

У статті представлено різні категорії ігор: дихальні вправи для регуляції нервової системи, музично-ритмічні активності для переключення слухової уваги, творчі заняття для емоційного розвантаження, настільні ігри для підтримки когнітивного розвитку, тілесні та рухливі вправи для зняття м’язової напруги, а також словесні ігри для стимуляції мовлення та комунікації. Показано, що систематичне використання таких ігор сприяє зменшенню рівня тривоги, формуванню відчуття безпеки, розвитку комунікативних і когнітивних навичок дітей. Автор доводить, що навіть у кризових умовах укриття може перетворитися на безпечний простір підтримки, взаємодії та розвитку дитини.

Організаційно-педагогічні особливості діяльності вчителя мистецтва в умовах інклюзивного освітнього простору

2026-04-28T06:43:28+03:00

У статті розкрито організаційно-педагогічні особливості діяльності вчителя мистецтва в умовах інклюзивного освітнього простору. Метою дослідження є виявлення та обґрунтування специфіки професійної діяльності педагога мистецького профілю в інклюзивному освітньому середовищі. З’ясовано, що така діяльність має поліфункційний характер і поєднує навчальну, виховну та корекційно-розвиткову функції. Встановлено, що музика в умовах інклюзивного навчання виконує функцію засобу розвитку, оскільки сприяє формуванню пізнавальних процесів, мовлення, моторики та творчих здібностей учнів. Музика є важливим засобом комунікації, особливо для дітей з порушеннями мовлення або труднощами соціальної взаємодії, оскільки музична діяльність створює альтернативні канали взаємодії та самовираження. В умовах інклюзивного навчання доцільним є використання окремих елементів музикотерапії як педагогічного інструменту, що передбачає застосування музичних вправ, імпровізації, слухання музики та рухово-ритмічної діяльності. Визначено ключові організаційно-педагогічні особливості, зокрема індивідуалізацію та диференціацію навчання, використання арт-педагогічного потенціалу мистецтва, гнучкість форм і методів, створення емоційно безпечного середовища, варіативність оцінювання та командну взаємодію учасників освітнього процесу. Обґрунтовано, що їх комплексна реалізація забезпечує ефективність інклюзивного навчання, сприяє розвитку творчого потенціалу та соціалізації учнів з особливими освітніми потребами. Діяльність учителя мистецтва в умовах освітньої інклюзії має складний, поліфункційний і системний характер, оскільки поєднує навчальну, виховну та корекційно-розвиткову функції