Особливості розвитку самоконтролю у дітей з дисграфією

Анотація

Завдяки вивченню писемного мовлення вченими різних галузей наукового знання, було з’ясовано, що писемне мовлення – складна за структурою та функціональною організацією система, що включає в себе цілу низку структурних компонентів (операції з переробки слухової, кінестетичної, зорової та зорово-просторової інформації; серійна організація рухів, програмування та контроль діяльності, виборча активність) Крім цього, формування письма як навички забезпечується готовністю фонологічних процесів, зрілістю зорових та зорово-просторових функцій, достатнім рівнем розвитку моторних та регуляторних функцій. Грунтуючись на цьому, однією з причин порушення письма, вказують на невміння дітей контролювати свої дії. Зазначається, що низький самоконтроль у письмово-мовленнєвої діяльності призводить до того, що діти не помічають помилок у процесі виконання завдання, у зв’язку з чим найчастіше не відчувають потреби у перевірці отриманого результату. Для вивчення особливостей контролю до експериментальної групи увійшли учні 2-4 класів. Аналіз особливостей зорового та слухового контролю виявив у кожній віковій групі неоднорідність показників даних контролів. У процесі порівняльного аналізу діти були розбиті на 3 підгрупи: до першої ставилися з переважним зоровим контролем; до другої, діти, у яких слуховий на порядок перевищував ефективність зорового контролю; до третьої групи увійшли учні з однаковим рівнем зорового та слухового контролю.

Таким чином, експериментальне дослідження підтвердило, що у молодших школярів із дисграфією крім низької сформованості самоконтролю загалом, можуть спостерігатися його особливості, пов’язані з домінуванням аналізатора, найбільше відповідального за формування письмово-мовленнєвої діяльності.