Теоретичний аналіз проблеми жестової стимуляції в роботі з пацієнтами з постінсультною афазією

Анотація

У статті аналізуються теоретичні аспекти використання жестів, як терапевтичного засобу в логопедичній реабілітації пацієнтів з афазією. Схарактеризовані дослідження, які вказують на тісний зв’язок між вербальною та невербальною  комунікацією.  Визначено  основні  типи  жестів  та  їх класифікації, а також висвітлено комунікативну роль жестикуляції у людей зі збереженим мовленням та у людей з афазією. Описані особливості функціонування жестів у людей з афазією та їх роль в процесі логопедичної реабілітації. Проаналізовано результати раніше проведених досліджень, які вивчали ефективність жестової стимуляції, як методу відновлення комунікації у пацієнтів з афазією та зазначено, що більшість досліджень вказують на те, що використання жестів при порушеній комунікації сприяють відновленню вербального мовлення, покращують пошук необхідних слів, як іменників так і дієслів, допомагають пацієнту краще запам’ятати слова, а при нерозбірливому мовленні передати і розпізнати зміст повідомлення, а також дають можливість підтримувати зв’язок з оточенням. Окреслені труднощі, які перешкоджають використанню жестової стимуляції в процесі відновлювального навчання, а саме рухові розлади, зокрема апраксія кінцівок, яка часто зустрічається у пацієнтів, які перенесли інсульт. Описані загальноприйняті в неврологічній клініці проби за допомогою яких можна оцінити збереженість складних форм праксису у пацієнтів з органічними ураженнями центральної нервової системи. Також, здійснений аналіз досліджень, які заперечують позитивний вплив жестів на комунікацію у людей з афазією, або визначають ефективність їх застосування лише в роботі з пацієнтами з легким ступенем прояву афазії.